На логотипі проєкту «Шлях, позначений сіллю» зображена рослина.

Це солонець – символ проєкту , що став вже символом солоної історії всього північно-східного регіону України. І він вартий того, аби про нього розповісти більше.

Солонцем (лат. – Salicornia L.; рос. – солерос) називають декілька видів рослин, які зростають у прибережних зонах морів, морських лагун, солоних озер. Латинська назва рослини вказує на поєднання солі і вигляду самих гілочок: «сіль+ріг (рогоподібні гілки)», а російська – на місце зростання: «росте там, де солоно». Солонець містить значну кількість солі в собі, росте виключно на підсолених ґрунтах, чим вказує напрям руху у пошуках солоних джерел.

«Солонці – це група рослин, яка дуже складна для визначення, систематичне положення окремих видів досі викликає суперечки фахівців. Але, якщо не вдаватися в ці тонкощі, – солонці важко переплутати з іншими рослинами. Це однорічні дводольні рослини, увесь зовнішній вигляд яких знов таки є яскравим прикладом пристосування до умов існування. Їх членисті, звичайно розгалужені стебла дуже соковиті, в висоту вони можуть досягати 30 см. В багатьох джерелах вказується, що стебла зелені і червоніють восени. Але це не можна сприймати дослівно. Тільки вчора ми спостерігали солонці як з зеленими, так і з червоними стеблами. Ймовірно, є і інші причини, які зумовлюють їх забарвлення (скоріше за все певну роль має і концентрація солей, які поглинаються рослиною). Хоча безперечно, восени червоний колір домінує. Стебла галузяться поступово, спочатку вони мають вигляд сегментованих паличок, що виглядають з ґрунту. Листя у солонця не розвинені, мають вигляд маленьких м’ясистих лусочок. На верхніх частинах пагонів утворюються колосоподібні суцвіття з маленькими непоказними квітками», – йдеться в публікації на сторінці парку.

«В Донецькій області солонець зустрічається не лише на морському узбережжі, а й в багатьох інших місцях. Одним з таких відомих місць, де солонець формує суцільні червоно-зелені килими, є прибережні ділянки Слов’янських солоних озер. Причому його зарості присутні переважно на просторах, які відносно не зазнали людського впливу в плані укріплення топких берегів. По берегах трьох найбільших і добре відвідуваних людиною озер солонця майже не знайдеш. Проте біля інших чисельних тут солоних озерець, або просто на ділянках, що тільки навесні тимчасово заливаються водою, його росте безліч. Здалеку здається, що попереду ґрунт набув червоного кольору. Безпосередньо підійти до місць зростання солонця буває дуже важко. Такі топкі місця бувають доступні лише солонцю, саме тут і стає зрозумілою піонерна роль цієї рослини», – науково-дослідний відділ РЛП «Краматорський»

Хоч нині солонець українцями практично забута рослина, однак кількість її відомих народних назв свідчить, що так було не завжди. Ковпень зелистий, солинка, солянка, солець-трава, а ще бірюгон, мокроденник, солонешна трава, сальник трав’янистий, ялгу, солярис, солончак – усе це імена одного і того ж солонця трав’янистого. Вміст і різноманітність солей і мікроелементів у самій траві залежить від місця її зростання і характеру засолення ґрунту, на якому вона росте. Імовірно, в давнину, скуштувавши стебла солонця і виявивши їх солоний присмак, наші предки пов’язали його, смак, з якістю ґрунтів, де він виріс, і встановили пряму закономірність: росте солонець – шукай поблизу джерельце, озеро, струмок чи підземний колодязь, вода в яких буде пересоленою. Саме так непримітна трава стала вказувати людям на поклади солі.

Рід Salicornia широко розповсюджений в Євразії, Північній Америці і Південній Африці. Європейський континент практично повністю обрамлений Salicornia вздовж берегової лінії від Арктики до Середземномор’я, Чорного і Каспійського морів. Рослину можна зустріти поблизу всіх внутрішніх солоних водойм.

За свій неймовірний багряний відтінок він отримав ще одну народну назву – «марсіанська трава». У світі представники роду солонцевих мають дуже багато місцевих та народних назв, кожна з яких відображає певні її властивості: морські боби, морський кріп, морська спаржа, трава-амфібія та ін.

Так, у Великій Британії цю чудо-траву називають «glasswort» (скляна трава), бо місцеві види солонця використовувалися в процесі виготовлення скла. На узбережжі Егейського моря солонець називається «deniz borulcesi», і з нього виготовляють різноманітні делікатеси, що користуються популярністю у гурманів. Для нідерландців він – «zeerkraal». Його відварюють і подають із вершковим маслом, використовують як ароматичну та смакову приправу до різних страв.

У Франції солонець також дуже популярний овоч. Його використовують для приготування різноманітних салатів, так само, як і в Туреччині та Італії, де його називають «морська квасоля».

«З давнини солонці, як і деякі інші галофіти, вважалися дуже корисними рослинами. З них видобували соду, яку отримували з золи цих рослин. Їх попередньо висушували, а потім спалювали. В назві курая содового Salsola soda, який росте і на Донеччині, навіть відображено цю особливість. Отримана таким чином речовина використовувалась для виготовлення мила та скла. У багатьох країнах солонці і зараз цінуються як цінний продукт харчування. Їх стебла можна вживати свіжими, або термічно обробленими. Зазвичай їх відварюють у воді, щоб вони стали менш солоними, а потім використовують для виготовлення страв», – науково-дослідний відділ РЛП «Краматорський».

У корінні і стеблах виявлено алкалоїди салігерпін і салікорнін; додатково в корені містяться флавоноїди, а в наземній частині солонця знайдено аскорбінову кислоту, антоціан, бета-ціанідин, сахарозу, холін бетаїн, флобафен, оксалати, дубильні речовини, смоляні і жирні кислоти, розчинні сірчанокислі солі калію, натрію, магнію, хлорид і карбонат натрію, бромід, йодид магнію.

Усе це робить його не лише корисним продуктом харчування, але й поживним кормом тваринам (для овець і верблюдів); з нього добувають соду і поташ, використовують, як уже згадувалося раніше, при виробництві скла і в миловарінні. Знаний солонець у косметології, а його цілющі властивості – в народній медицині. Засоби, приготовані на основі відварів солонця, покращують травлення, полегшують стан при хронічних запорах, водянці, нефриті, циститах. А ще відвари солонця використовують як тонізуючий, протизапальний, антицинговий засіб. Горілчану чи спиртову настоянку солонця рекомендують для втирання при подагрі і ревматизмі як протизапальну і болезаспокійливу. Інформація про те, що ця цілюща рослина уповільнює ріст злоякісних пухлин і грануляцій, робить її перспективною для застосування в онкології.

Готують солонець зазвичай на пару або в мікрохвильовій печі у великій кількості води і, звичайно, без додавання солі. Смак доводять маслом або оливковою олією. Після приготування солонець нагадує виглядом морські водорості, а смаком і текстурою – спаржу, артишок чи стебла молодого шпинату. Такий солонець часто використовується як гарнір до риби і морепродуктів, а також може входити до складу супів та салатів.

На території нашої країни солонець також доволі розповсюджений, хоч і маловідомий і в їжу майже не використовується.